27 січня в закладі відбулася тематична виховна година "Голокост: невідомі віхи історії"

      Один із найважливіших напрямів гітлерівського терору в роки війни визначався расистською теорією нацистів. Винищення «неповноцінних»  народів та етнічних груп стало основною лінією політики Берліна на Сході Європи. Україна поряд з іншими європейськими державами стала жахливим полігоном нацистського конвеєру смерті. Проводились такі собі «Акції зачисток».  Ядром  антисемітистської політики було уже всім відоме ім’я Адольф Гітлер. Який був лідером Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Головним, що відрізняло націонал-соціалізм від інших політичних течій була расова теорія руху.

       За цією теорією «вищою расою» проголошувалися німці - нащадки арійців, а всі інші нації - «неповноцінними». Залежно від того, якою мірою нацисти визнавали націю наближеною до «арійської раси», залежала подальша її доля. Євреїв, рома (циган), слов'ян та сотні інших націй нацисти вважали ворожими «вищій расі» й планували їхнє винищення чи перетворення на рабську робочу силу. Території, на яких проживали «неповноцінні» з точки зору нацистів народи, проголошувалися «життєвим простором» майбутнього «тисячорічного Третього Рейху» й мали бути заселені німецькими колоністами.

      Соціалістична й расова риторика знайшли своє відображення й у партійних символах. У написаній 1924 р. в ув'язненні за участь у «пивному заколоті» книзі «Майн кампф» («Моя боротьба») А. Гітлер писав: «Як національні соціалісти ми вбачаємо нашу програму в нашому прапорі. У червоному ми вбачаємо соціальну ідею руху, в білому ми вбачаємо націоналістичну ідею і у свастиці ми вбачаємо нашу місію досягти перемоги арійської людини».

         2 серпня 1934 р. помер П. фон Гінденбурґ, і того ж місяця А. Гітлер проголосив себе «фюрером (вождем) Третього Райху». Період встановлення нацистської диктатури завершився.

          Правом володіти землею нацисти наділяли лише німців «арійського походження», які зможуть довести документально чистоту своєї «арійської» крові щонайраніше від 1800 р. Політика щодо сім'ї визначалася, як і в Італії, необхідністю заохочення народжуваності, адже А. Гітлер планував не лише загарбницькі війни, а й масове заселення окупованих територій.

       Євреї, які становили менше 1% населення Німеччини, були проголошені чи не головними ворогами диктатури. Нацисти поставили за мету вилучити «неарійців» (євреїв) з громадського життя (нацистське тлумачення «неарійців» передбачало осіб, що мали батьків чи дідусів євреїв). Євреям було заборонено займатися громадськими справами, викладати в школах і університетах, практикувати лікарями, стоматологами і юристами, в їхніх паспортах ставили спеціальні позначки й усім жінкам дописували ім'я Сара, а чоловікам - Ізраїль.

         У цілому в 30-х рр. було прийнято понад 400 законів і постанов проти євреїв. У Німеччині процес витіснення євреїв з економічного, політичного і культурного життя тривав п'ять років. Дітей виганяли зі шкіл, а студентів з вузів.

      У 1939 р. А. Гітлер власноруч підписав наказ про проведення автаназії («легкої смерті»), під дію якого підпадали всі, чиє життя було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хворі на гемофілію, хвороби шкіри, очей, вуха, епілепсію, туберкульоз тощо.

   Комуністки і соціалістки, пацифістки, роми, єврейки також примусово стерилізувалися. Упродовж 1934-1939 рр. від примусової стерилізації постраждали 320 тис. осіб.

         1 квітня 1933 був організований по всій країні «бойкот єврейських магазинів і товарів». Через 10 днів був оприлюднений декрет, який привласнив євреям статус «неарійців». Євреї виганяли з держустанов, шкіл і університетів, медичних закладів, засобів масової інформації, армії і судових установ. Нацистська пропаганда створювала з них образ «внутрішнього і зовнішнього ворога», винного у всіх бідах країни.

Власників підприємств і фірм, примусово зобов'язували передати їх "арійцями". Чоловікам і жінкам вписувалося в паспорт "Ізраїль" або "Сара". Після приєднання Австрії було створено спеціальне бюро для здійснення "добровільної еміграції євреїв" на чолі з начальником "єврейського відділу" У листопаді 1938 року світ був вражений подіями т.зв. "Кришталевої ночі". У ніч з 9 на 10 листопада були спалені або зруйновані всі 1400 синагог Німеччини, розграбовані єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврей був убитий, кілька тисяч поранено, десятки тисяч відправлені в концтабори.
          Із вересня  1941 р.  всі євреї В Німеччині зобов’язані були носити спеціальну позначку – Зірку Давида.

          Напередодні Другої світової війни Німеччину покинуло понад 300 тисяч євреїв. Більш інтенсивним темпам еміграції перешкоджали високий ступінь асиміляції німецьких євреїв, неможливість масового виїзду в інші держави, а також у підмандатну Палестину через відмови британської влади їх прийняти.
        Поневіряння єврейського населення в Європі розпочалось після захоплення Польщі, де під контролем нацистів виявилося більше двох мільйонів громадян цієї нації. Були створені спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах. Найбільшим в Європі було Варшавське гетто, створене в кінці 1940 року. Тут 500 тисяч євреїв – третина населення міста – були розміщені на вулицях. Недолік продовольства, хвороби та епідемії, непосильна праця вели до величезної смертності.

   За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири "айзацгрупи" (дві з них діяли на Україні), які повинні були знищувати "ворожі елементи", зокрема євреїв. Вже у перші місяці війни відбулися масові страти євреїв у Литві, Білорусі та на Україні.